24- 25 уроки Матеріалознавство :Тема :Синтетичні матеріали і пластичні маси ,їх призначення і використання в перукарській справі .                         Пласти́чна ма́са (пластмаса) — штучно створені матеріали на основі синтетичних або природних полімерів. За ДСТУ 2406-94: Пластична маса — матеріал, основою якого є полімер, що перебуває під час формування виробу у в'язкорідкому чи високоеластичному стані, а під час експлуатації — в склоподібному чи кристалічному стані Пластмаси формують при підвищеній температурі, у той час коли вони мають високу пластичність. Сировиною для отримання полімерів є нафта, природний газ, кам'яне вугілля, сланці. Історія Першу пластмасу було отримано англійським металургом і винахідником Александром Парксом у 1855 році . Паркс назвав її «паркезин» (потім стали називати целулоїд). Паркезин вперше було представлено на Всесвітній виставці в Лондоні у 1862 році. Розвиток пластмас почався з використання природних пластичних матеріалів (жувальної гумки, шелаку), далі продовжився використанням хімічно модифікованих природних матеріалів (гума, нітроцелюлоза, колаген, галаліт) і, накінець, перейшов до повністю синтетичних молекул (бакеліт, епоксидна смола, полівінілхлорид, поліетилен та ін.). Властивості пластмас Поширенню пластмас сприяють їх мала густина (0,85—1,8 г/см³), що значно зменшує масу деталей, висока корозійна стійкість та широкий діапазон інших властивостей. Добрі антифрикційні характеристики багатьох пластмас дають можливість з успіхом застосовувати їх для виготовлення підшипників ковзання. Високий коефіцієнт тертя деяких пластмас дозволяє використовувати їх для гальмових пристроїв. Окремі пластмаси мають специфічні властивості: високі електроізоляційніта теплоізоляційні характеристики, велику прозорість, та ін. Важливою перевагою пластмас є можливість їх переробки у вироби найпродуктивнішими способами з коефіцієнтом використання матеріалу 0,9-0,95 — литтям, видавлюванням тощо. Водночас пластмасам притаманні і деякі недоліки: невисокі міцність, твердість і жорсткість, велике значення коефіцієнта лінійного термічного розширення (~15×10-5 К-1), значна повзучість, особливо у термопластів, низька теплостійкість(більшість пластмас має робочу температуру не вищу, ніж 200 °C, і лише деякі можуть працювати при 300...400 °С), низька теплопровідність (в 500—600 разів менша, ніж у металів), схильність до старіння (втрата властивостей під впливом тепла, світла, води та інших факторів). При старінні зменшується еластичністьі міцність пластмас, збільшується їх механічна жорсткість і крихкість. Під еластичністю розуміють здатність матеріалу до великих зворотних деформацій. Цей термін за фізичним сенсом аналогічний пружності, але перший вживається для аморфних, а останній — для кристалічних тіл. Твердість пластмас за методом Брінелля становить 30...200 МПа. Більшість полімерів перебуває в аморфному (склоподібному) стані. Такі полімери називають смолами. В пластмасах може бути присутньою певна кількість кристалічної фази, яка підвищує міцність, жорсткість і теплостійкість полімера. У виробництві пластмас використовують в основному синтетичні смоли. Крім полімерів пластмаси можуть містити наповнювачі, пластифікаторита спеціальні добавки, що надають пластмасі певних властивостей. Наповнювачами (зміцнювальними компонентами) можуть бути органічні або неорганічні речовини у вигляді порошків (графіт, деревне або кварцове борошно), волокон (паперових, бавовняних, азбестових, скляних) або полотен чи аркушів (тканина, папір, деревний шпон). Наповнювачі підвищують міцність, зносостійкість, теплостійкість та інші властивості пластмас. Їх частка у пластмасі може досягати 40...80%. Пластифікатори вводять для підвищення пластичності та еластичності пластмас (гліцерин, касторове або парафінове масло та ін.). Добавками можуть бути: стабілізатори — речовини, які уповільнюють старіння (сажа, сірчані сполуки, феноли);мастильні матеріали — речовини, що усувають прилипання матеріалу до прес-форми, збільшують його текучість, зменшують тертя між частинками композиції (віск, стеарин, олеїнова кислота);барвники — речовини, що надають пластмасовим виробам декоративного вигляду (охра та ін.);каталізатори — речовини, що прискорюють твердіння пластмаси (уротропін, оксиди металів);антипірени — речовини, які зменшують горючість полімерів (наприклад, сполуки сурми);антистатики — речовини, які перешкоджають виникненню і накопиченню статичного електричного заряду у виробах з полімерних матеріалів;пороутворювачі — речовини, які розпадаються під час нагрівання, виділяючи гази, що спінюють смолу, внаслідок чого утворюється поро- та пінопласти з пористою структурою.